1 листопада 2017 року на міському кладовищі відбулися заходи, присвячені вшануванню пам’яті військового коменданта Бережанського повіту, полковника УГА Осипа Ковшевича та українського громадсько-політичного діяча Тимотея Старуха.
    Із доповіддю про історичні події, які відбулися протягом жовтня-листопада 1918 року на теренах сучасної України, виступив Василь Бич − голова постійної депутатської комісії з питань освіти, науки, молоді, культури, спорту та туризму Бережанської міської ради. 
  Священнослужителі традиційних українських церков о. Лев Кметко та о.Микола Зоренний відслужили панахиду за упокій душ національних героїв.

     На могили Тимотея Старуха та Осипа Ковшевича було покладено квіти та лампадки. 
Організатором заходів є відділ культури, туризму та релігій Бережанської міської ради (нач. Олена Мельничук).
  ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. Восени 1918 р. внаслідок глибоких соціально-економічних, політичних, національних протиріч, Австро-Угорська імперія розпалася. На її території утворилося декілька держав, серед яких – ЗУНР. 
    18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники усіх політичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначення, Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. 
    19 жовтня було проголошено створення Української держави на теренах українських територій Австро-Угорської імперії, правда, у складі монархії, з якою галицькі політики старшої генерації не наважились порвати зв'язки. Великою ілюзією провідних галицьких політиків була думка, що доля Західноукраїнської держави вирішуватиметься у Відні, до якого виїхала делегація Української Національної Ради. Вони сподівалися на легітимну передачу їм влади з ласки імператора. Тим часом у Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, яка мала прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати владу в Галичині до рук Польщі. За цих умов гаяння часу з боку українців могло обернутися катастрофою. Тому у ніч з 31 жовтня на 1 листопада на чолі з сотником УСС Д. Вітовським влада у Львові була захоплена. Операція проведена блискавично і без кровопролиття. Було заарештовано намісника і міського коменданта, взяті під контроль всі державні установи, казарми й інші важливі об'єкти, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. У складі українських військових сил, які перебрали владу над двохсоттисячним Львовом, було всього близько 2,5 тис. чоловік.
    Зранку 1 листопада 1918 року Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки. Було видано відозву «Український народе», де говорилося про утворення незалежної Української держави, у якій «віднині народ є… господарем своєї землі».
    9 листопада на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави Західно-українська Народна Республіка (ЗУНР). Вона охоплювала близько 70 тис. км2 з 6 млн. населення (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв та інші). Правда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття – Чехословаччина. Таким чином, ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з 4 млн. населення.
    У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд – Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К. Левицького.
13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», в якому закріплювались верховенство і суверенність народу. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, прапором – синьо-жовтий, гімном – пісня «Вже воскресла Україна» («Ще не вмерла Україна»).
    Владу виявилось легше завоювати, ніж втримати. Польські керівні кола не змирилися з утворенням ЗУНР. Уже на початку листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і польськими загонами. Бої проходили з перемінним успіхом, та у ніч на 22 листопада українські підрозділи змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з січня 1919 р. – до Станіслава. 22 січня 1919 р. у Києві на Софіївській площі було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР і УНР. На жаль, справжнього об'єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої з північного сходу Червоної армії. В той же час армія ЗУНР УГА вела бої з переважаючою у бойовій силі і техніці польською армією. 
  16-18 липня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч, залишивши всю Східну Галичину під польською окупацією.