Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон №265) суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані, зокрема, надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, в обов’язковому порядку

розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції (далі – фіскальний чек), створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний РРО (далі – ПРРО) QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

     При цьому суб’єкт господарювання може пересвідчитись, що покупець отримав фіскальний чек надіславши на наданий покупцем абонентський номер та/або адресу його електронної пошти повідомлення із вимогою зворотного інформування.

     Форма та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13.

     Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону №265, до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у разі встановлення в ході перевірки факту, зокрема, невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, в таких розмірах:

- 100 відс. вартості проданих з порушеннями, встановленими п. 1 ст. 17 Закону №265, товарів (робіт, послуг) – за порушення, вчинене вперше;

- 150 відс. вартості проданих з порушеннями, встановленими п. 1 ст. 17 Закону №265, товарів (робіт, послуг) – за кожне наступне вчинене порушення.

     Водночас п. 11 розд. II «Прикінцеві положення» Закону №265 встановлено, що тимчасово до 01 січня 2022 року санкції, визначені п. 1 ст. 17 Закону №265, застосовуються в таких розмірах:

- за порушення, вчинене вперше – 10 відс. вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг);

- за кожне наступне вчинене порушення – 50 відс. вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг).

     Враховуючи викладене, якщо суб’єкт господарювання, який застосовує ПРРО, створив в електронній формі фіскальний чек та надіслав його на наданий споживачем (покупцем) абонентський номер або адресу електронної пошти, то розрахунковий документ вважається виданим споживачу.

     У разі невиконання цієї вимоги (фіскальний чек не створено в електронній формі та не надіслано споживачу в зручний для нього спосіб) передбачена відповідальність згідно з п. 1 ст. 17 Закону №265.

Платники Тернопільщини спрямували до бюджетів усіх рівнів понад 3,1 мільярдів гривень

     Як зазначив начальник Головного управління ДПС у Тернопільській області Михайло Яцина, саме завдяки платникам податків, які сумлінно виконують свій конституційний обов’язок і вчасно та в повній мірі сплачують усі податки та збори, і утримується позитивна динаміка наповнення бюджету.

     «Так, протягом січня-квітня платники Тернопільщини сплатили до Зведеного бюджету України 3 млрд 123,2 млн гривень. Це на 787,3 млн грн або на 33,7% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Зокрема, до державного бюджету надійшло 1 млрд 510,2 млн грн, а до місцевих бюджетів – 1 млрд 613 млн гривень. В обох випадках надходження значно перевищили минулорічні показники», – деталізував Михайло Яцина.

     Серед основних бюджетоутворюючих платежів державного бюджету – податок на прибуток, якого надійшло 156,2 млн грн, податок на додану вартість, надходження якого складають 799,4 млн грн та акцизний податок – 8,2 млн грн відповідно.

     Трійка лідерів по надходженнях до місцевих бюджетів – це:

- податок на доходи фізичних осіб, якого за 4 місяці цього року сплачено 1 млрд 89,2 млн грн;

- єдиний податок – його надійшло 312,2 млн грн;

- плата за землю, якої спрямовано до місцевих скарбниць 120,8 млн грн.

     За словами очільника податкової області, завдяки відповідальності місцевого бізнесу, створення комфортних умов для нього в регіоні та плідній співпраці між платниками податків та податковою службою навіть за умов пандемії вдалося зберегти позитивну динаміку наповнення бюджетів. А це сприяє розвитку не лише країни в цілому, а й кожної територіальної громади Тернопілля.

Іноземці у відрядженні є платниками туристичного збору

     Згідно з п. п. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п. п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ.

     Відповідно до п. п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ справляння туристичного збору може здійснюватися з тимчасового розміщення у таких місцях проживання (ночівлі):

а) готелі, кемпінги, мотелі, гуртожитки для приїжджих, хостели, будинки відпочинку, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, пансіонати та інші заклади готельного типу, санаторно-курортні заклади;

б) житловий будинок, прибудова до житлового будинку, квартира, котедж, кімната, садовий будинок, дачний будинок, будь-які інші об’єкти, що використовуються для тимчасового проживання (ночівлі).

     Підпунктом 268.2.2 п. 268.2 ст. 268 ПКУ визначено, що платниками збору не можуть бути, зокрема, особи визначені п. п. «в» п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, які прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п. п. «б» п. п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.

     При цьому п. п. «в» п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що фізична особа – резидент це – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

     У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

     Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

     Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п. п. «в» п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

     Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого п. п. «в» п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

     Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

     Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

     Разом з тим, постійне місце проживання може бути підтверджене паспортом громадянина України або паспортним документом, виданим уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документом, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред’явника, дає право на в’їзд або виїзд з держави і визнаний Україною (ст. 1 розд. І Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» із змінами та доповненнями, ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 16 частини першої ст. 1 Закону України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

     Враховуючи викладене, фізичні особи – іноземці, які прибули у відрядження та не мають статусу резидента, є платниками туристичного збору.

     Водночас не можуть бути платниками туристичного збору фізичні особи – іноземці, які мають статус резидента у визначенні п. п. «в» п. п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, та прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п. п. «б» п. п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму.

Вода без податку

     Згідно з п. 255.3 ст. 255 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання води є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі.

     Відповідно до п. 255.4 ст. 255 ПКУ рентна плата за спеціальне використання води не справляється:

- за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та платників єдиного податку;

- за воду, що використовується для протипожежних потреб;

- за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів;

- за воду, що використовується для пилозаглушення у шахтах і кар’єрах;

- за воду, що забирається науково-дослідними установами, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, для проведення наукових досліджень у галузі рисосіяння та для виробництва елітного насіння рису;

- за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення, зсуву, забруднення тощо), крім кар’єрної, шахтної та дренажної води, що використовується у господарській діяльності після вилучення та/або отримується для використання іншими користувачами;

- за воду, що забирається для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти;

- за морську воду, крім води з лиманів;

- за воду, що використовується садівницькими та городницькими товариствами (кооперативами);

- за воду, що забирається для реабілітації, лікування та оздоровлення реабілітаційними установами для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, підприємствами, установами та організаціями фізкультури та спорту для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, які засновані всеукраїнськими громадськими об’єднаннями осіб з інвалідністю відповідно до закону;

- для потреб гідроенергетики – з гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями;

- для потреб водного транспорту:

з морського водного транспорту, який використовує річковий водний шлях виключно для заходження з моря у морський порт, розташований у пониззі річки, без використання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (попуски води з водосховищ та шлюзування);

під час експлуатації водних шляхів стоянковими (нафтоперекачувальні станції, плавнафтобази, дебаркадери, доки плавучі, судна з механічним обладнанням та інші стоянкові судна) і службово-допоміжними суднами та експлуатації водних шляхів річки Дунаю.

     Отже, обсяги води, за які не справляється рентна плата за спеціальне використання води, визначені п. 255.4 ст. 255 ПКУ. При цьому первинні водокористувачі декларують такі обсяги води в окремому розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води до податкової декларації з рентної плати (далі – Додаток 5) із зазначенням у р. 10.2 Додатка 5 коефіцієнта у розмірі 0 (нуль).

Тернопільський відділ організації роботи

Організаційно – розпорядчого управління

Головного управління ДПС у Тернопільській області