АРХІТЕКТУРНІ ПЕРЛИНКИ З «ПАГОРБНОГО» КВАРТАЛУ МІСТА БЕРЕЖАНИ

Створено: Вівторок, 20 квітня 2021, 07:56

Бережани – одне з найбагатших на архітектурні пам’ятки місто на Тернопільщині. Дев’ять з них – національного значення, 47 – місцевого значення. Від 2004 року шість пам’яток знаходяться на балансі Державного історико-архітектурного заповідника.

Захоплення бережанською архітектурою, яке щедро представлено в Інтернеті, викликане як її історизмом – тут в будівлях зустрінете всі століття, починаючи від XVI ст., так і архітектурним рішенням, як от готика фарного костелу, бароко

церкви св. Трійці, модернова пластикою парадного фасаду банку. А ще декоративними мотивами в оформленні пам’яток архітектури.

До першовитоків появи декору на бережанських спорудах, маємо змогу, на щастя, дотикнутися ще й тепер. Підійдімо до костелу св. ап. Петра й Павла, коли західне сонце заломлює свої промені у кольорових скельцях наскрізного люнета – круглого вікна високо над входом. Його закомпонували ще в часі будови споруди – в 1600–1620 рр. Значно нижче до входу багатокутна ніша з фресками гербів відомих в тому часі родів Східної Європи. Історію з’яви тут фресок не віднайдено, але відомо, що передбачливі прихожани, перед тим, як за розпорядженням радянської влади в 1940-х роках його було зачинено, «законспірували» фреску цеглою і заштукатурили врівень зі стіною. Відкриття її відбулося із ініціативи відомого польського дослідника-краєзнавця, бережанця за походженням, Річарда Бжежинського вже 2009 р. А в 2016 р. її реставрацією займалася молода реставраторка з Варшави Марта Дацина, яка в 2009 р. захищала свою магістерську роботу на відреставрованій нею скульптурі «Розторопність» з надгробку Адама Героніма Синявського, ініціатора і фундатора будівництва костелу, помер в 1619 р.

Зберігся на костелі портал головного входу, створений рукою Іоанна Пфістера, того ж відомого європейського скульптора, що створив і надгробок Синявського. Оформлення порталу формують дві канелюровані колони, з’єднані зверху плитою з карнизом та розетами. Квіткові розети також прикрашають невисокі підставки під колонами та кути над вхідною аркою і є співзвучними розетам із арки входу в західну частину замкової каплиці, над оформленням якої працював той же майстер – Іоанн Пфістер.

Сьогодні ми не будемо спускатися в значно пізніше сформоване історичне середмістя Бережан. Зупинимося на пагорбі обабіч костелу (в часи його зведення цю територію за валами міста іменували Адамівкою). І хоч пагорб забудовували в різні періоди, та будівлям додавали такого декоративного шарму, що і нині хочеться не просто тут бувати, а затриматися. Наприклад, спробувати відгадати чому східний фронтон будинку № 3 (вул. Лепких) прикрашає Всевидяче Око з вихідними від нього в різні боки променями. Відомо, що цей символ використовується в різних релігіях, в масонських ложах і навіть на оформленні американського долара і втілює в собі триєдність Бога, його мудрість і провидіння, а також непереможну славу.

Кому слугувала бережанська будівля з цим символом? Для мене це загадка? Як залишається досі невідкритим імення першого власника вілли, що на цьому подвір’ї. Її розкішно оформлений ліпниною фронтон (частково втрачена) опирається на чотири колони коринфського ордеру. Фасадна стіна за портиком прикрашена над арками вікон ліпниною пальмового листя.

Хтось давно, не знаючи цінності декоративного оформлення портика, посадив перед ним туї. Сьогодні вони перекривають всі його захоплюючі принади, а наближення – зупинить попереджувальний оклик чергового: «Вхід на територію заборонений». Мабуть, з післявоєнних часів тут міститься військкомат, і лише члени призовної комісії та майбутні призовники мають безперешкодну змогу їх оглядати. Та чи їм тоді до мистецьких студій? На жаль, ця архітектурна перлинка залишається обділеною захопленнями від туристів міста.

Права сторона вул. Лепких двома будівлями з колонами, по суті, замикає «пагорбний» квартал. Вища, на розі вулиць Академічної і Лепких, однотипна з будинком на вул. І. Франка. Вона входить до переліку шляхетних садиб, які збереглися в місті і дуже захоплюють вибагливих львівських архітекторів. У 1995 р. споруда привернула увагу режисера фільму «Страчені світанки» Григорія Кохана і він обрав її для фільмування кадрів, пов’язаних зі школою.

При виборі слів для опису ближчої сусідки цієї будівлі – вілли Рапфа – напрошуються такі: вишукана, витончена. Справді, в інженера Яна Вільґельма Рапфа був досить оригінальний смак щодо оформлення своєї вілли – від вибору форми віконних прорізів – квадратних і у верхніх кутах заокруглених і до вирішення конструкції портика, що більше нагадує вишуканий декоративний ґаночок.

На віддалі двох кроків від вхідних дверей, обрамлених прямокутними пілястрами на стилізованих п’єдесталах, встановлено дві пари колон на досить високих повноцінних п’єдесталах. Верхи колон прикрашені таблицями з рельєфами та декоративними галузками квітів, які вже майже дев’ять десятиліть не втрачають своєї принади. Дуже цікаво вирішено фронтон – гіпсове різноквіття, серед якого чітко виділяються розквітлі гіпсові іриси, ніби осяяні світлом з вертикального овального люнета.

Які ще будинки в Бережанах постали за професійної участі Рапфа – нам невідомо. Можливо, щось у східному кварталі площі Ринок, що був стертий бомбардуванням на поч. війни 1941–1945 рр. Та, окрім своїх звичайних обов’язків, як дізнаємося із книги «Разом і нарізно в Бережанах» Шимона Редліха, інженер Рапф був непомітним компаньйоном в деяких комерційних підприємствах Львова, якими володіли заможні єврейські родини і потребували польського «фасаду».

Рапфи були однією з елітних польських сімей у довоєнному місті. Польська родина їхньої матері жила у Бережанах поколіннями, а батько походив з майже повністю полонізованої австрійської родини. Вілла слугувала місцем зустрічі місцевих польських інтелігентів, зокрема часто гостював отець Ланцуцький, що піклувався фарним костелом, і доктор Білінский, директор бережанського шпиталю.

Мирні і щасливі часи закінчилися для Рапфів раптово, на початку осені 1939 року, коли Бережани окупувала радянська влада. Вільгельм, що на той час хворів, невдовзі помер, а родина переїхала до Львова. Повернулася назад відразу після відступу радянської армії, але цього разу будинок був конфіскований німецьким високопосадовцем. Перед повторною окупацією радянською армією Бережан Рапфи вибули в Польщу.

Вілла, передана у комунальну власність міста, не раз міняла господарів, та, на щастя, зберегла свою первозданну архітектурну неповторність. Завдяки теперішньому власнику о. Олегу Дідухові, при перекритті даху збережено його конструкцію, при поновленні фасадів вдало підібрано і поєднано фасадні кольори, а квітковий декор делікатно підкреслено золотистими барвами.

Жоден із екскурсантів чи туристів, будучи на цій локальній дільниці міста, не залишається без відчуття здивування і тихого умиротворення.

Надія Волинець,

учений секретар ДІАЗ у м. Бережани

АРХІТЕКТУРНІ ПЕРЛИНКИ З «ПАГОРБНОГО» КВАРТАЛУ МІСТА БЕРЕЖАНИ

Адміністративна комісія при виконавчому комітеті Бережанської міської ради

Бережанське бюро правової допомоги

БЕРЕЖАНСЬКА ДПІ ГУ ДПС У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ

БЕРЕЖАНСЬКА ОКРУЖНА ПРОКУРАТУРА

Бережани

Адреса і контакти

Календар свят