Народився Дмитро Мирон («Максим Орлик», «Брюс», «Піп», «Роберт», «Андрій») 5 листопада 1911 р. в селі Рай Бережанського повіту. У травні 1932 р. Дмитро вперше заарештований польською поліцією, коли вона намагалася розігнати людей, які прийшли вшанувати пам’ять полеглих борців за волю України. У тюрмі пише текст «44-х правил життя українського націоналіста», котрі поряд із «Декалогом» та «12 прикметами характеру» стали складовою частиною «Катехізису Українського Націоналіста». 

   У жовтні 1933-го він заарештований удруге у зв’язку з атентатом бойовика ОУН Миколи Лемика на більшовицького консула у Львові. Головне обвинувачення – належність до ОУН та розповсюдження нелегальної літератури. Суд виніс вирок – 7 років тюрми. Покарання відбував у м. Равічу та Вронках. Звідти його привезли на процес С. Бандери, де він, як і всі інші підсудні, відмовився розмовляти польською мовою.

   Згідно з оголошеною амністією у серпні 1938 р. Дмитро Мирон вийшов на волю, виснажений голодуванням, яку проводили політв’язні на знак протесту проти скасування польською владою статусу політв’язня. Після звільнення він розпочинає роботу в газеті «Нове село» та збирає матеріали до своєї наукової монографії «Ідея і Чин України», яку завершив у 1940 р. Ця ґрунтовна праця є найбільш докладним і популярним викладом ідеології, теорії, мети і тактики українського націоналізму 30-х років. У ній автор показує глибоке коріння, органічність і традицію українського революційного націоналізму, історичний шлях його боротьби й утвердження, світоглядові основи. Із початком Другої світової війни та розпадом Польської держави Дмитро перебирається до Кракова, який на той час став осередком еміграції українців із теренів, окупованих більшовиками. Оскільки німці не дозволяли жодної політичної діяльності, тут було створено підпільну мережу ОУН, яку очолив Дмитро Мирон. На початку 1940 р. він таємно переходить кордон, повертається до Львова. Становище організації було важким, оскільки органам НКВД вдалося заарештувати майже все керівництво КЕ ОУН. Треба було відновити заново мережу, виробити нову тактику боротьби та нові засади конспірації. Агенти НКВД довідалися про прибуття Дмитра Мирона, однак заарештувати його не вдалось. Дмитро Мирон прибув до Львова 15 липня 1941 р., де отримав наказ очолити особливу групу, метою якої було проголошення в Києві повторно Акта відновлення української державності. Уже поблизу Києва, в містечку Васильків, німцям вдалося заарештувати частину похідної групи, серед яких були Василь Кук і Дмитро Мирон «Орлик». Заарештованих відвезли до тюрми у Луцьку, звідкіля їм із товаришами пощастило втекти. Після масових арештів, проведених гестапо, ОУН перейшла на підпільну роботу та розпочала масову збройну боротьбу проти ворога. У вересні 1941 р. Дмитро Мирон бере активну участь у роботі І Конференції ОУН, що відбулася неподалік Львова. 27 вересня він одружився, а 29 вересня знову вирушив до Києва.

   25 липня 1942 р. у Києві кулі гестапівських агентів обірвали життя полум’яного борця і теоретика українського націоналізму Дмитра Мирона. Помста не забарилася – за кілька місяців боївка ОУН під керівництвом Василя Сидора «Шелеста» − знищила убивць Орлика.